|
Тема: Краса і сила української мови
Мета:
дидактична: ознайомити учнів із улюбленими поезіями українських авторів, окремими моментами їх творчості;
розвиваюча: формувати навички виразного, правильного й артистичного розказування віршів напам’ять, розвивати культуру мовлення, естетичні смаки й ідеали, монологічне мовлення, уміння сприймати поетичне слово;
виховна: виховувати любов до рідної мови, толерантне ставлення до інших, почуття патріотизму, гордості за духовні надбання української нації, бажання втілити власні думки, почуття та ідеали в поетичному слові
Вид заняття: позакласний захід.
Мотивація: знання творчості улюблених українських поетів і поетичного доробку самих учнів.
Методичне забезпечення: книжкова виставка, аудіозаписи пісень, тексти віршів українських поетів.
Технічні засоби навчання: магнітофон.Література:
Обов’язкова:
-
Хрестоматія для 10 кл./Упоряд.: Т.О. Харахоріна та ін. – Д.ТОВ ВКФ “БАО”, 2004.
-
Українська література. Хрестоматія. 11кл./ Автори-упорядники: Улішенко А.Б., Улішенко В.В. – Х.: Торсінг, 2002.
Додаткова:
- В.Горбачук. Барви української мови. – К.: КМ “Академія”, 1997.
- Українська поезія: Хрестоматія: 9-11 кл./ Упоряд. А.М. Яковлєва. – Х.: Світ дитинства, 2000.
Хід заходу
І. Організаційний момент.
- Привітання.
ІІ. Ознайомлення учнів із темою та метою заходу.
Тема: Краса і сила української мови.
Мета : навчальна: ознайомлення з улюбленими для учнів поезія українських майстрів слова;
розвиваюча: формувати навички правильного й артистичного декламування українських поезій, розвивати культуру мовлення,
естетичні смаки, уміння сприймати поетичне слова
виховна: виховувати любов до рідної мови, толерантне ставлення до інших, почуття патріотизму, бажання самим стати творцями української літератури.
ІІІ. Мотивація навчання.
Знання творчості українських поетів і творів учнів.
ІV. Основна частина.
- Вступне слово вчителя.
Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, бо вона не що інше, як жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування.
Навчаючись з малих літ говорити, ми разом з тими словами, що доводиться їх запам’ятати, вбираємо в свою голову і розуміння того, що ті слова визначають, - чи назву якої речі, чи думку про що-небудь. Тобто – ми разом із словами набираємося і розуму, набуваємо чужих думок, навчаємося самі думати і ті думки викладати словами. Наші діти у свою чергу додають до перейнятої від нас мови своїх висловів того, що їм за свого життя довелося навчитися, передумати, пережити…Таким чином і складається людська мова, що з кожним новим поколінням все більше та більше шириться-зростає.
2. Виступи учнів.
ВЕДУЧИЙ 1. У кожного народу є багато письменників, тих славетних майстрів рідного слова, що оздобили його мову своїми невмирущими творами. І ми, українці, маємо їх у себе, а найбільшого між ними – Тараса Григоровича Шевченка, що своїми славетними віршами показав усьому світові, що мусить талановитий чоловік зробити з простого слова, які виконати невмирущі твори – і ними високо підняти угору свою рідну мову.
Володимир Самійленко
Українська мова (пам’яті Т.Г. Шевченка)
Діамант дорогий на дорозі лежав, -
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшло багато людей і топтали його.
Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов,
І в пилу на шляху діамант він знайшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палаючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Так в пилу на шляху наша мова була.
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувась у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє
Він побожно сказав: “Відкіля нам сіє?”
ВЕДУЧИЙ 2.
Втрачаючи рідну мову, народ втрачає разом з нею і своє духовне надбання, яке він нажив за багато віків, свій спосіб розуміння світу, особливий спосіб передавати це розуміння, свої запаси мудрості, що зберігаються в народній поезії, в творах усної словесності, яким обдарований кожний обдарований народ.
Олександр Олесь
І ви покинули
І ви покинули… І ви пішли…
І в найми душі віддали,
І клад, що вам діди сховали,
На скибку хліба проміняли
Цигани ви,
Цигани ви!..
А там, в землі, який там скарб лежав,
І скільки струн в собі ховав…
Які б то звуки розіткнулись,
Коли б ви дивних струн торкнулись!..
Не варті ви,
Не варті ви!..
І часом чує ліс в тиші нічній,
Як десь на кобзі золотій
Струна застогне і порветься,
І стогін скаргою поллється…
О, де ж ви єсть?
О, де ж ви єсть?..
Олександр Олесь
Як довго ждали ми своєї волі слова…
Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Як довго ждали ми… Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг…
ВЕДУЧИЙ 1.
Сергій Єфремов, 1916 р.
У Росії нині української преси немає. Вона зникла. Від першого ж дня війни рука обрусителя-чиновника, що одержав усю повноту влади, почала виривати з книги української преси аркуш за аркушем; з кожним новим кроком у глиб Галичини першими жертвами військового режиму падали, як правило, органи української преси. І, позбавившись своїх періодичних видань, ми, українці, стоїмо тепер перед новою небезпекою – зникненням і української книги. Старі видання розходяться, до того ж з такою швидкістю, якої не знав колишній український ринок. Поява ж нових пов’язана з такими труднощами, насамперед цензурними і почасти технічними, подолати які приватній ініціативі не завжди під силу. Таким чином за два з лишком роки війни відбувся повний погром української преси, а загалом друковане слово на Україні перебуває в стані глибоко критичному.
Щоправда, цей погром, - може б краще сказати: мартиролог українського слова – не поодинокий у нашій історії. Це лише епізод, - епізод вкрай характерний і показовий в ставленні влади до проявів української самосвідомості; епізод дуже тяжкий й глибоко трагічний для самого українського народу, який змушений терпіти систематичні знущання над своєю духовною суттю продовж не двох років, а щонайменше стількох же століть.
Іван Огієнко (Митрополит Іларіон)
Творилась віки Українська мова
І потом, і кров’ю народу,
Як дар найсвятіший від вічного Слова
На зоряне щастя та згоду.
А ворог лукавий все клав перешкоди,
Все ставив розвоєві тами, -
Позбавив він Слово плідної свободи
І сіяв незгоду між нами.
Та вільної річки не спинять тирани,
І мчить вона чиста й весела, -
Зламала кайдани загоїла рани,
І спала із Слова омела!
А Рідная Мова, як сонце пречиста,
Як перли ясні та коштовні,
Велично всміхнулась разками намиста,
Зійшла нам, як місяць у повні!
Віками горіли полум’яні горна,
Народ чатував при ковалі, -
Й скувалася Мова, державна й соборна,
В шоломі з крицевої сталі!
І доти бринітиме Рідная Мова
У творчім розвої та в силі,
Ростиме нам доля, трава мов шовкова,
Мов наші пісні орлокрилі! /1949/
Надзвичайно дивним, зигзагоподібним, незбагненним з точки зору формальної (арістотелівської) логіки і так само згубним у своїх наслідках явищем у радянський період була так звана українізація. Є дані, що з самого початку в її основі лежав диявольський замисел комуністичних верховодів – виявити національно свідомих громадян-патріотів, щоб потім їх ліквідувати.
Перші кроки радянської влади в Україні позначились руїною і відвертими грабунками (про культурні цінності вже говорилось вище), масовими розстрілами учасників (чи й просто запідозрених) змагань за українську державність (“і багато нас попід мури від червоної кулі лягло” – В. Сосюра).
На початку 20-х років Україною прокотилась серія вбивств українських культурно-громадських діячів. Серед загиблих були й такі широко відомі й за кордоном представників представники української інтелігенції, як видатний історик і етнограф Олександра Єфименко, вчений-помолог Лев Симиренко (до речі, його заборонено було називати виведений ним сорт яблук, офіційно вони називались – “Зеленка Вуда”), композитор, хоровий диригент, фольклорист, педагог Микола Леонтович; перший міністр освіти за часів Центральної Ради Іван Стешенко був забитий 31 липня 1918 року. Офіційна пропаганда на весь світ твердила, що це справа рук бандитів, петлюрівських недобитків, які продовжували невеликими групами і поодинці чинити опір законній владі. Приміром, навіть в “Українській радянській енциклопедії” про М. Леонтовича сказано: “Композитор загинув від руки бандита в хаті свого батька в с. Марківці”. І лише недавно знайшли документальне свідчення про вбивцю. Газета “Наша віра” з цього приводу писала: “В ніч з 23 на 24 січня 1921 року був убитий український композитор Микола Леонтович. Офіційна версія смерті – бандитське вбивство. Але по Києву ходили різні чутки щодо загибелі композитора. Не всі погоджувалися з тим, що це була справа бандитів”.
Відверто про вбивство М. Леонтовича вперше написав М. Грушевський у варшавський газеті “Українське слово” влітку 1922 р.: “…Кілька місяців тому українська преса за кордоном присвячувала свої шпальти пам’яті нашого славетного композитора М. Леонтовича, замордованого ЧК на Поділлі…” Та лише через 73 роки у Вінницькому обласному архіві натрапили на документ-звіт агента ГубЧК Грищенка, котрий пише, що в ніч з 23 на 24 січня 21921 р. пострілом із гвинтівки вбив “сина священика” Миколу Леонтовича, у якого він ночував”.
12-й з’їзд РКП (б) у квітні 1923 р. постановив провести так звану “коренізацію”, тобто піднесення мов і культур корінних народів республік. У неросійських союзних і автономних республіках посилювалися національні кадри, вводилися національні мови в освіту та управління.
В Україні ця кампанія називалася “українізацією” і тривала до початку тридцятих років, поки присланий з Москви Павло Постишев репресіями не припинив за вказівкою Сталіна будь-які прояви національного відродження.
В україномовних школах у той період вчилося близько 68 відсоток шкільної молоді, а на заводах українською мовою виходив такий же відсоток виробничих газет. Сталін тоді ще підтримував українізацію і лише на початку 30-х років змінив тактику.
Максим Рильський
Мова
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіше від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає –
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Владимир Маяковский
V. Підсумок заняття.
- Заключне слово вчителя.
Тож знайте рідну українську мову досконало, вивчайте й іноземні та будьте гідними нащадками своїх дідів-прадідів!
|
