ШЕВЧЕНКОВІ ДУМКИ ПЕРЕЖИВУТЬ ВІКИ

МЕТА: розширити знання студентів про життєвий і творчий шлях Т.Г.Шевченка, познайомити з новими для них фактами із життя українського поета; виховувати інтерес і повагу до рідної мови, до історії України, любов та глибоку шану до славного сина України – Великого Кобзаря; розвивати естетичні смаки.

ОБЛАДНАННЯ: портрет Тараса Шевченка, прикрашений вишитим рушником, виставка творів Кобзаря та про нього,  вислови відомих людей про творчість поета.

Святково прибраний зал.

У центрі – заквітчаний і прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка

Звучить пісня на слова Тараса Шевченка.

         Перегляд документального фільму про життя та творчість Т.Г.Шевченка. 

         Ведучий.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

         Ведуча.

В минулім часі не кажіть про нього –

Він з нами нині у майбутнє йде!

Його слова – то нам пересторога

У наших діях, і на кожен день.

Якщо вам мова, і земля, й родина,

І пісня українська дорогі, –

Любіть, як він, страждальну Україну,

Як він – і ненавидьте ворогів.

         Ведучий.

У нас він будить волю, честь і гідність,

За правду кличе на борню іти.

На світі всі знедолені і бідні

Були для нього – сестри і брати.

У дні радості, печалі і тривоги

Йому віддаймо шану та уклін.

За мудрістю звертаймося до нього.

І переможем: з нами БОГ і ВІН!

         Звучить пісня на слова Тараса Шевченка.

         І читець.      

Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться в дорозі до ідеалу – істинного братства між людьми і народами. Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу – від Біловежі до Гімалаїв, від Сицилії до Японії.

         II читець.    

Як досяг, чим завоював цю славу найбезправніший солдат Російської імперії – найбільшої  і найжахливішої в'язниці народів, яку тільки знала історія? СЛОВОМ!

         III читець.

Пізнавати Шевченка – це пізнавати історію, доходити до найостаннішого кола українського пекла, опускатися в огидні ями національного розбрату, малоросійського плебейства, всього того, що доводиться викорчовувати і випалювати словом Шевченка.

         IV читець.

Пізнавати Шевченка – це мучитися, страждати від того, що нашу предковічну землю позбавили спокою сусіди-нероби. Пізнавати Шевченка – це терзатися думкою, що міг би дати такий талановитий і працьовитий народ, якби був від запровадження кириличного письма самостійним.

         V читець.

Пізнавати Шевченка – це працювати до сьомого поту й наближатися до торжества добра над злом, очиститися духовно й морально. Думаймо про Шевченка, живімо Шевченком, продовжуймо його безсмертя в собі та в дітях наших.

         VI читець.

Шевченкове свято – то кришталево чисте свічадо. 196 років минуло від того дня, коли українка-кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо Шевченкове слово!

Лілея

(входить у довгій білій сорочці з розпущеним волоссям)

За що мене, як росла я,

Люди не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте!..

…Брате мій, з тобою

Ми давно вже кохаємось,

А я й не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Молодого, короткого

Не дали дожити

Люди віку. Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг білим!

Аж гай звеселила.

Зимою люди... Боже мій!

В хату не пустили,

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

А дівчата заквітчались

І почали звати

Лілеєю-Снігоцвітом,

І я процвітати

Стала в гаї, і в теплиці,

І в білих палатах,

Скажи ж мені, мій братику,

Королевий цвіте:

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір? Милосердний,

Святий Боже, милий!..

Катерина

(На сцену виходить Катерина з дитиною на руках)

Мій батечку, мій братику!

Хоч ти не цурайся!

Наймичкою тобі стану...

З другою кохайся...

З цілим світом... Я забуду,

Що колись кохалась,

Що од тебе сина мала,

Покриткою стала.

Покриткою.. .який сором!

І за що я гину!

Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Ось де воно, подивися!

Де ж ти? Заховався?

Утік! Нема! Сина, сина

Батько одцурався.

Ганна

(З'являється наймичка)

Ой тумане, тумане, –

Мій латаний талане!

Чому мене не сховаєш

Отут серед лану?

Чому мене не задавиш,

У землю не вдавиш?

Чому мені злої долі,

Чом віку не збавиш?

Ні, не дави, туманочку!

Сховай тілько в полі, –

Щоб ніхто не знав, не бачив

Моєї недолі...

Я не одна – єсть у мене…

І батько, і мати…

Єсть у мене, туманочку,

Туманочку, брате!

Дитя моє! Мій синочку,

Нехрещений сину,

Не я тебе христитиму

На лиху годину!

Чужі люди христитимуть,

Я не буду знати.

Як і зовуть... Дитя моє!

Я була багата…

Не лай мене. Молитимусь.

Із самого неба

Долю виплачу сльозами

І пошлю до тебе.

(Повільно входить дівчина - причинна)

Причинна

Така її доля... О боже мій милий!

За що ж ти караєш її молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі! Прости сироту!

Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,

Одна, як та пташка в далекім краю.

Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,

Бо люди чужії її засміють.

(З глибини сцени повільно виходить Доля. Всі розступаються. Дають їй місце.)

Доля 1

Я – тиха  доля, доленька Тараса...

В вінку терновім, боса на снігу...

Втирала сльози, зронені завчасно,

Співала «люлі» ще у сповитку.

Я проводжала маму Катрю в вічність

Разом з Тарасом.

Свічку їй несла.

Тихенько в бур'яні писала вірші

І малювала мрії крадькома.

Я з ним ходила тих стовпів шукати,

Що небо підпирають...

Та дарма...

Нема стовпів. Лише дуби на чатах,

Бо світ цей – тлінь...

Одна душа жива!

Доля 2

Не малюйте Шевченка плебеєм,

У кріпацькій пошарпаній свиті –

Я в нім бачу лице Прометея,

У одежі, із сонця відлитій.

Не малюйте Шевченка солдатом,

Не малюйте – він слухався Долі.

Мій Шевченко завжди був крилатим.

Мій Шевченко завжди був на волі!

Не малюйте поета в печалі,

Бо він – світоч і щастя народу.

Став пісок золотим в Кос-Аралі,

Де ступав він у роки негоди!

І тепер наш Тарас в кожній хаті,

З нами словом живим розмовляє.

Є в Шевченка народження дата,

Дати смерті в Шевченка немає.

         Звучить пісня у виконанні бандуристів.

На сцену виходять учасники композиції.

Звучить «Молитва» Д.Павличка.

         І читець.      

Отче наш, Тарасе всемогущий,

Що створив нас генієм своїм,

На моїй землі, як правда, сущий,

Б'ющий у неправду, наче грім.

Ти, як небо, став широкоплече

Над літами, що упали в грузь;

Віку двадцять першого предтечо,

Я до тебе одного молюсь.

         II читець.    

Дай нам силу ідолів знімати

З п'єдесталів чорної олжі,

Бурити казарми й каземати,

Де виймають душу із душі.

Не введи у спокушення слави,

Вкинь за те у хижу ненависть,

Мудрості і знамено криваве

Дай нам не соромлячись носить.

                   III читець.

Поклади нам зорі на зіниці –

Променем туди, де не проглядь.

Хай підносять очі люди ниці,

Хай в незрячих більма погорять.

Мислям нашим дай ясне поліття,

А поетам – спину, що не гнесь.

Дай нам пам'ять на тисячоліття,

Непокору і любов на десь.

                   IV читець.

І не одпусти нам ні на йоту

Борг, забутий в клекотах забав.

Сплатимо його із крові й поту.

Тільки од лукавства нас позбав.

Да святиться слова блискавиця,

Що несе у вічну далечінь

Нашу думу й пісню.

Де святиться слова блискавиця,

Що несе у вічну далечінь

Нашу думу й пісню. Де святиться

Між народами твоє ім'я. Амінь.

      Учні виконують пісню «Калина - Україна».